Ласкаво просимо, гість! [ Реєстрація | Логінrss

Додати оголошення

Стежками опришків Рахів 2015 фото

| Новини | 27.08.2015

Третій гірській велосипедний марафон у переддень Дня незалежності України відбувся у Рахові.
23 серпня Рахів втретє перетворився на велосипедну столицю України. На старт цього цікавого та складного марафону вийшло 130 учасників з 40 міст України, а також гості з Білорусії. Багато спортсменів- аматорів готуються до марафон цілий рік, для того, щоб подолати дистанцію в 78 кілометрів, з набором висоти 3 тисячі мерів. Під колесами учасників опинялися стрімкі кам’янисті спуски, мальовничі стежки Свидовецького хребта, та виснажливі підйоми, один з них був по брукованій військовій дорозі, яку побудували понад століття тому. Маршрут проходив полонинами Теринтин та Перелісок, слідував повз гору Стара, траверсував Близницями, йшов полониною Флантус, заходив під гору Кобилу і через село Косівська Поляна повертався до Рахова. На відміну, від попередніх років, погодні умови були дуже комфортні, і цього разу гонщики повернулись на фініш сухими. Найшвидший учасник з Харкова подолав дистанцію за 4 години 50 хвилин. Більш коротка дистанція в 48 кілометрів дала можливість випробувати себе широкому колу велосипедистів. Переможець цього маршруту фінішував з часом 2 години 30 хвилин. Окрасою марафону стали дівчата, котрі також успішно подолали як складну так і легку дистанції. Загалом змагання проходило в 6 категоріях, переможців нагородили незвичайними кубками – декоративними гуцульськими бартками. Дівчат за перемогу нагородили справжніми гуцульськими коронами, а чоловіків, котрі піднімались на подіум, отримали чудові мисливські капелюхи.
Марафон можна вважати дуже вдалим, ніхто з учасників не отримав серйозних травм, що рідкість для змагань такої складності. На трасі про безпеку учасників дбали волонтери на дев’яти контрольних пунктах. Серед них місцеві лісники, мисливці, представники МЧС та правоохоронних органів, підприємці, школярі. Марафон « Стежками опришків» є чудовим прикладом спільної роботи місцевої громади та велосипедних активістів з усієї України, що в підсумку дає можливість проводити спортивні змагання на дуже високому рівні.
Оргкомітет подав заявку на наступний рік до міжнародного союзу велосипедистів(UCI) щодо надання марафону статусу офіційного змагання UCI та внесення до реєстру змагань міжнародного союзу велосипедистів.

Публікується з дозволу:
Офіційна сторінка Стежками опришків на Facebook

хсм_стежками_опришків_2015

хсм_стежками_опришків

марафон стежками_опришків

стежками опришків 2015

опришків_стежками

стежками_опришків_2015

марафон_стежками_опришків

хсм_стежками_опришків_кпп

стежками_опришків-2015

стежками опришків_2015

веломарафон_стежками_опришків

тропами_опришков_рахів

марафон_стежками опришків

рахів_стежками_опришків

стежками_опришків_нагородження

нагородження_стежками_опришків

нагородження_опришківнагородження_опришків

рахів стежками опришків

стежками_опришків_2015_нагородження

рахів стежками опришків-2015

стежками_опришків_чемпіони

рахів стежками опришків 2015 (2)

опришки_рахів

рахів_марафон

стежками_опришків_буркут

стежками_опришків_

трембіти_стежками_опришків

Рахів новини, за матеріалами www.rakhiv.info

Ще буде трохи бонусних фото з старту.

668 всього переглядів, 1 сьогодні

Фото Стежками опришків 2015

| Новини | 23.08.2015

Матеріал буде добавлятись, слідкуйте за оновленями

перелісок_стежками_опришків

стежками-опришків

стежками опришків 2015

стежками-опришків_2015

стежками опришків-2015

стежками-опришків-учасники

стежками-опришкків-2015

стежками_опришків_2015

фото стежками опришків

 

фото_стежками_опришків_2015

стежками-опришків-змагання

веломарафон_рахів
марафон стежками
опришків_стежками

стежками-опришків-2015

марафон_рахів

 

 

фото_стежками-опришків-2015

XCM_Стежками_Опришків_2015

фото-стежками_опришків 2015

стежками_опришків-2015-фото

стежками-опришків 2015

стежками-опришків-фото-марафон

XCM_стежками-опришків-2015

стежками-опришків-2015

фото-2015_стежками-опришків

фото-стежками_опришків-2015

фото-2015-стежками_опришків

стежками_опришків_2015

стежками-опришків-фото-2015-рахів

хсм-стежками-опришків-2015

фото-2015-стежками-опришків

фото_2015-стежками-опришків

стежками_опришків-2015

стежками_опришків-2015-марафон

стежкамиопришків

стежками-опришків-2015-марафон

стежкамиопришків-2015

хсм-стежками_опришків-2015

стежками-опришків-фото-2015

фото-стежками_опришків

хсм-стежками-опришків_2015

Допрацьовуємо знімки з нагородження. Слідкуйте за оновленнями.

 

 

1614 всього переглядів, 1 сьогодні

Дитячий майданчик відкриття м.Рахів 28.06.2015 (фото)

| Новини | 01.07.2015

Урочисте відкриття дитячого майданчику у м.Рахів 28.06.2015
Початок роботи фонтанчика
Концертна програма, змагання з перетягування канату, та бій кульок, розмальовування.

Урочисте відкриття дитячого майданчику у м.Рахів 28.06.2015
Початок роботи фонтанчика
Концертна програма, змагання з перетягування канату, та бій кульок, розмальовування.

відкриття_дитячого_майданчику_м.Рахів_28.06.2015

відкриття_майданчика_для_дітей_рахів_2015

початок_роботи_фонтанчика_рахів_фото

дитячий_майданчик_рахів_заповнений_дітьми

дитячий_майданчик_рахів_відкриття

виступ_відкриття_майданчик_рахів

танець_відкриття_майданчик_рахів_фото

рахів_новини_майданчик_принцеса

танець_відкриття_майданчик_рахів

бій_шариками_майданчик_рахів

бій_шариками_дитячий_майданчик_рахів_новини_2015

 

перетягування_канату__дитячий_майданчик_рахів_новини_2015

канат_перетягти_рахівфото_відкриття_майданчик_рахів_танець

рахів_новини_концерт_майданчик

хіп_хоп_рахів_відкриття_майданчика_для_дітей

відкриття_майданчика_рахів_новини_2015

новини_рахів_розмальовка_майданчик_для_дітей

розмальовка_рахів_майданчик_новини

 

673 всього переглядів, 2 сьогодні

4.02.2015р. у м.Рахів відбудеться зустріч письменника Мирослава Дочинця з читачами

| Новини | 27.01.2015

dochh4 лютого 2015р. у м.Рахів відбудеться зустріч письменника Мирослава Дочинця з читачами, а також презентація нової книги «Синій зошит».
Місце: м.Рахів, зал Рахівської райдержадміністрації 4 лютого 2015р.
Початок: 14.00 к.ч.


«Синій зошит. Аркуші днів світящих»

Це особлива книга. Її можна читати з будь-якого місця, гортаючи сторінки як уперед, так і назад. Повертаючись і перечитуючи. І щоразу знаходячи щось сокровенне й нове. Бо всі ми голодні любов’ю. Мовлено саме про таку книгу. Книгу, яка добрим словом бере за руку і веде за собою.
«Синій зошит» – це крихти спостережень, одкровень, зауваг і мудрих приписів, «кристали днів світящих» карпатського мудреця, чий багатющий досвід і ліг в основу книги. Те, що не ввійшло до «Многих літ», «Вічника» і «Світована».
Про що ж «Синій зошит»? Про те, що нас оберігає в цьому світі; що є Домом душі і від чого просвітні наші дні; про чудесне і нове; про фарби серця; про ціни і цінності; про вершини і рівнини; про вітаміни радості; про очі провидіння; про те, що написано на заплющених повіках; про закон ноги і сліду; про плин довголіття; про закон множення і примноження; про те, в чому слабість і в чому сила українства; про нитки, що ведуть у вічність; про те, що ми їмо і що їсть нас; про ліки під руками і… ногами; зрештою – про силу і красу нашого «густого родового слова», яким це написано. А ще – «Скриня маленьких секретів», які можуть прислужитися нам  у щоденному тривку.
Ця книга є розрадою і покликом водночас. Покликом – ставати доконечно тою людиною, якою нам суджено бути. Наповнювати собою порожнечу в собі. І заповнювати порожнечу світу собою. А розрада – в найпростішому: відчувати, що ти живий! І яким би світ не був, не треба забувати, що він – Божий.

Мирослав Дочинець – прозаїк, філософ, публіцист

В Україні не знайдеться, мабуть, жоден письменник, чию творчість обговорювали б так широко, як це роблять із книжками Мирослава Дочинця. Окрім топових позицій у рейтингах книгарень, його книжки також заповнюють важливу лакуну «духовного наративу» української літератури, високо підносять маєстат нашого українського слова. Яскраві особистості та їхні влучні сентенції рясніють у кожній книжці письменника, пробиваючи шлях до читачів різного віку та соціального статусу.
«Твори М. Дочинця «підмикають» читача до інтелектуального поля всієї літератури. Це окремий материк нашої літератури» (М. Слабошпицький). Це книги «глибокого дихання» (В. Базилевський), «книги, принесені янголом» (П. Сорока). А роман «Вічник» відомий літературознавець і громадський діяч Є. Сверстюк назвав «книгою століття». І всі згоджуються, що одним із «головних героїв» його творів є стихія мови, ба навіть більше – лексикографія письма.
Сам автор зізнається, що в прозі «сповідує аскезу тонкого литва і холодної чеканки. Стиль – самособоюнаповнення. Писати слід так, щоб «клапоть прози» можна було опорядити в рамку, як портрет чи акварель».
Мирослав Дочинець є автором близько двадцяти книг – «Він і вона», «Краєвид із жінкою», «Хліб і шоколад», «Руки і душа», «Лис», «Дорога в небо – до людей», «Булава і серце», «Місячна роса», «Вічник», «Криничар», «Горянин», «Світован», філософсько-психологічних заповітів карпатського мудреця «Многії літа. Благії літа», що стали українським народним бестселером.
Його проза перекладалася російською, угорською, словацькою, румунською, польською, французькою, італійською, англійською, японською мовами.
Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. За плідну і самобутню творчу діяльність відзначений низкою літературних премій, в тому числі трьох міжнародних, а також відзнакою «Золотий письменник України» за найбільші наклади. В 2014 році за романи «Криничар» та «Горянин» удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка. Книги М. Дочинця масово ширяться серед читачів, викликають все більший інтерес за межами України. За романами «Лис» та «Вічник» готуються знімати кіно. «Вічник» також інсценізовано студентським театром у Лондоні. З ініціативи педагогів підготовлено й видано версії книжок для дітей – «Бранець Чорного Лісу», «В’язень замку Паланок», «Напутні дари – для дітвори».
Як видавець втілює різні видавничі проекти, зокрема опікується серіями книжок «Домінія слова», «Трава Парнасу», «Книжкова полиця Вічника». Допомагає бібліотекам Закарпаття та України літературою.

 

Фото: Володимир Твердохліб з www.zaholovok.com.ua

 

693 всього переглядів, 2 сьогодні

“Ой радуйся земле” Рахів фестиваль 2015

| Новини | 20.01.2015

Новини Рахів фестиваль 2015 ” Ой радуйся земле” 19.01.2015 фото

19 січня 2015р. у залі районного будинку культури м.Рахів, проходив 26-й фестиваль зимового фолькльору “Ой радуйся земле”:

До початку дійства в великому залі районного будинку культури в запису звучали колядки, щедрівки. На сцені розпочали різдвяне дійство учасники народного театру будинку культури с. Костилівка відтворивши початок святкування так як святкують у м.Рахів та Рахівському районі. Господар разом з дружиною, дітьми одягнуті в вихідні красиві гуцульські наряди вечеряють, колядують, приймають гостей.
Увечері перед Різдвом – на Святий Вечір, коли на небі загорається перша зірка, кожна родина сідає до столу, спільної вечері всього роду, символу домашнього вогнища. Навіть покійні родичі і ті, що пропали безвісти, за народним повір`ям збираються на цю вечерю разом. Тому до неї готувалися завжди завчасно і старанно всі члени сім`ї.
Першим перед глядачами і учасниками фестивалю у м.Рахів, виступив народний ансамбль пісні і танцю»Лісоруб» із Великого Бичкова(худ. кер. В. Шепета). Відчувалось, що до фестивалю всі серйозно підготувались і кожен колектив виступив із своїми колядками, щедрівками. Порадували глядачів церковна чоловіча коляда Лазіщинського СБК, жіноча щедрувальна група Верхньоводянського СБК, бетлегеми із смт. Кобилецька Поляна, народний фольклорний колектив із с. Біла Церква на румунській мові(кер. І. Алб), сімейна церковна коляда із с. Костилівка, жіноча коляда с. Білин… В кінці свята вийшов із залу під звуки трембіт і виступив оркестр гуцульських народних інструментів Рахівського РБК(кер. П. Ерстенюк). Цього року під час виступів в залі були вільні міста, видно відчувалась складна соціально- політична ситуація в країні, не сприяли святкуванню ожеледь і дощ, а шкода, тільки на цьому фестивалі, на протязі дня можна почути і подивитись як колядують на Різдвяні свята в різних населених пунктах району, а всі виступи двох десятків колективів заслуговували уваги.

В. Волощук, м. Рахів, для www.rakhiv.net
Копіювання матеріалів виключно з посиланням на www.rakhiv.net

 

ой_радуйсе_земле_2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

гуцульське_рiздво_rakhiv_2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

winter_festival_rakhiv

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

трембита_коляда_Рахов

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зимовий_фолькльор_рахівщина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ой_радуся_2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

малий_колядник_рахів_2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

радуйся_земле_рахів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

зимовий_фестиваль_Рахiв_2015

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

народна_творчість_рахів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

одяг_рахівщини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

гуцульщина_коляда_рахів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

співанки_рахів

 

 

 

 

 

 

 

835 всього переглядів, 2 сьогодні

Відкриття музею Павловича Юрія Рахів 2014

| Новини | 16.11.2014

Призабуласи говірка, звичай пропадає,
Але дух св`ятий гуцульський в Карпатах витає!

Ю. Павлович

14 листопада 2014 року на першому поверсі готелю “Європа” відкрито музей гуцульської різьби Юрія Павловича, в якому представлені роботи майстра в єдиному екземплярі.

павлович_ю_ю_рахів_2014
Павлович Юрій Юрійович Рахів 2014

Юрій Юрійович Павлович народився 10 травня 1942 року в с.Чинадієво, Мукачівського району Закарпатської області. Після закінчення середньої школи 1 рік працював столяром, служба в Радянській армії. Готувався поступити до Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва. Але поступив тільки після третьої спроби. Конкурси на мистецькі спеціальності були по 10 та більше абітурієнтів на одне місце.

В 1971 році Юрій Павлович закінчує інститут та отримує пропозицію працювати на престижній посаді головного інженера-архітектора м. Мукачево. Однак Павлович обирає свій шлях — іде працювати в с. Драчино на художньо-сувенірну фабрику.

Павлович_за_роботою

Працював також на Свалявщині і в Ужгороді, пізніше переїжджає в Косів, який став його головним університетом. У Косові крім виробничих завдань Павлович виконує різні творчі проекти, а з 70-х років розпочинає активну виставкову діяльність робіт.

Виставки, що активно проходять в Коломиї, Косові, Ужгороді, Києві отримують схвальні відгуки та викликають захоплення як фахівців прикладного мистецтва так і відвідувачів.

В 2005р. Юрію Павловичу присвоєно почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”.

З 2011 року Юрій Юрійович Павлович живе та творить у м.Рахів.

Митець дуже вимогливий до себе. Його твори — результат напруженої повсякденної праці, бо трудиться Юрій Павлович як довічний раб музи, який довів свою майстерність до віртуозності. Техніка виконання робіт — різьба, суха різьба, інкрустація бакунтом мосяжними цв`яшками, пацьорками, кісткою, перламутром.

Павлович_Шевченку_Рахів_музей_Павловича_2014
Павлович_Шевченку

З нагоди відкриття музею в приміщенні готелю “Європа” зібралось чимало рахівчан, поважних гостей, представників влади, органів місцевого самоврядування, журналістів.

Під звуки трембіти та гуцульську співанку урочисто гості пройшли до приміщення музею, осв`ячення якого провів о.Василь Носа.

відкриття_музею_Павловича_Рахів_2014
відкриття_музею_Павловича_Рахів_2014

Митця щиросердечно поздоровили та виступили: Аделя Григорук — член національної спілки журналістів України, національної спілки письменників України, Олександр Масляник, заслужений журналіст України — автори мистецького альбому “Юрій Павлович: сповідь душі”.

Григорук_А_Павлович_музей_Рахів_2014

Масляник_О_Павлович_музей

Вітали Юрія Павловича Кухта Василь Васильович – Член Національної спілки письменників України, художник і скульптор, уродженець Рахова Юрій Гав’юк.

кухта_в_вітає_павловича_на_відкритті_музею

В.о. голови РДА Віктор Медвідь, в.п.о. голови райради Михайло Фірка, мер м.Рахів Ярослав Думен, привітали митця, відзначили його вклад в розбудову Гуцульщини вручили подарунки.

Медвідь_В_вручення_Павлович_музей_Рахів_2014
Медвідь_В_вручення_Павлович 

Павлович Юрій Юрійович, який до речі знаходиться в чудовій фізичній формі, щиро подякував присутнім, добрим словом згадавши про всіх, хто доклав зусиль на створення музею та відзначив відчуття радості, що його твори доступні широкому колу глядачів.

Pavlovuch_Rakhiv_2014_museum

Pavlovuch_Rakhiv_2014_museum

Потрібно ще чимало часу, щоб осягнути та зрозуміти який вклад в розвиток Рахівщини та Гуцульщини робить Юрій Павлович. Енциклопедичні знання, унікальність робіт (лише окремі екземпляри мають в особистих колекціях перші особи різних держав), історичне значення кожної деталі, вміння переплести це все в різьбу та художню обробку, важка праця поєднуються в одній людині, яка буде, сподіваємось, ще неодноразово тішити нас своїми творами.

 

різьба_павлович_рахів_2014_музей

павлович_rakhiv_2014_museum

www.rakhiv.net

734 всього переглядів, 2 сьогодні

Рахів історія будівництва залізниці. Італійці в Карпатах

| Новини | 30.09.2014

Італійці в Карпатах
yasinya_train
І
сторія будівництва залізниці в Рахівському районі.

     У центральній частині Європи, серед Східних Карпат, знаходиться Закарпатська Гуцульщина. Це унікальна територія, адже розміщена у найбільш високогірній частині, переважно в межах Рахівського району. Територіально цей край розташований у гірській частині Закарпаття, що є найзахіднішим регіоном України.
    Ця територія має багату історію. Починаючи з сивої давнини, зокрема, з наближенням сюди даків та слов’ян і по теперішній час, тут живуть люди. Археологічні дослідження стверджують, що сліди людської діяльності у цій місцевості відносяться до початку І тисячоліття до н.р., тобто майже 3 тисячі років тому.
    Впродовж багатьох віків, тут мирно живуть горяни різних національностей і народностей. Якщо говорити про сучасний національний склад, то їх є в межах тридцяти. Значно переважають українці до 70% (основна етнічна група – гуцули), дещо менше – румунів та угорців, значно менше – німців, росіян, чехів, словаків та інших. В сучасний період, у таких населених пунктах, як Ділове (історична назва Требушани-Білий потік, Terebesfejérpatak) та Рахів (Rahő) можна зустріти людей з італійськими прізвищами, такими як: Бузі (Буцці), Корадіні, Делізоті, Манфреді, Мартиглоні (Марцігліоні), Зондонелло (Сондонелло), Монті. Але ж як їх предки італійці потрапили в Східні Карпати?
         Історичні дослідження свідчать, що вперше італійці з’явилися в Східних Карпатах у другій половині ХVIII ст., коли Галичина, Буковина, як і територія сьогоднішнього Закарпаття, були в складі Австрійської імперії. Тодішня імператриця Марія-Тереза запросила сюди італійських спеціалістів для будівництва мостів, підпірних стінок та інших робіт під час прокладання через головний Карпатський хребет шосейної дороги, яка з’єднала міста Сигет у Марамороському комітаті і Станислав (тепер Івано-Франківськ) у Галичині через Яблуницький перевал.
         На той час місцеві люди не знали справжньої вартості лісу, який після зрубу спалювали, звільняючи землю від нього під сінокоси і орні ділянки й використовуючи, як матеріал для будівництва житла та обігріву. Ось італійці і навчили їх, що рубаючи дерева для мостів шосейної дороги через річки, потоки й ущелини, можна заробляти гроші. Також вони їм показали, як треба було вірно зрубувати ці дерева, зокрема, при їх падінні – товстим кінцем до низу, а тонким – вверх, як ставити ризи (лодьки для спуску зрубаних і оброблених дерев з гір до низини), як будувати загати (кляузи, водозбірні, гаті), як зв’язувати гужвами дерева тонким кінцем вперед у плоти і сплавляти їх по течії річок. Вони принесли в гори ціну лісам, ціну праці, чим частково змінили тут спосіб життя і часу. Однак, ніяких документальних підтверджень про те, що хтось з італійців тоді залишився тут для постійного проживання, знайти не вдалося, хоча таке могло статися.
    Вдруге італійці у Східних Карпатах з’явилися в 70-х – 90-х роках ХІХ століття. Після революції в Австрії та Угорщині 1848-1849 років та утворення дуалістичної Австро-Угорщини з 1867-го року, у державі досить інтенсивно почався розвиток промисловості й будівництво міст, що й спричинило зростання потреб у багатих лісових ресурсах цього гірського краю. Для того, щоб краще використовувати природні багатства нашого краю імператор Франц Йосиф І дав уряду доручення побудувати залізничну дорогу, яка б з’єднала два уже згадані міста Сигет та Станіслав. Залізниця мала пройти вздовж гірських річок Тиса та Прут.
rakhiv_bridge_prit_old
Побудований міст через річку Тиса

Щоб здійснити цей задум у складній гірській місцевості, потрібні були кваліфіковані спеціалісти. Саме тому, на державному рівні, було прийнято рішення запросити таких спеціалістів з Італії, переважно з північних гірських земель, які частково тоді входили до Австро-Угорщини. Там вони у свій час добре зарекомендували себе при будівництві залізничних доріг, зокрема, мостів, тунелів, підпірних стінок та акведуків з тесаного каменя у схожій гірській місцевості Альп. Італійські майстри на той час славилися, як найкращі у Європі майстри-каменотеси, володіли технологією так званої «чистої кам’яної кладки», що застосовували при будівництві аркових кам’яних мостів, тунелів, підпірних стінок та інших інженерних споруд5. Все це, та багато інших робіт вони і виконували, з приходом їх у Східні Карпати.

Письмових джерел про будівництво залізної дороги у згаданій місцевості досить мало, але якщо до них додати спогади старожилів, розповіді нащадків італійців, то вони разом дають можливість більш-менш повно висвітлити цю історичну подію.

Так, ще в далекому 1870 році, у Віденському парламенті була розглянута імператорська ідея будівництва Транскарпатської залізниці. Згодом було представлено і затверджено проект проміжної ширококолійної залізничної гілки Сігет Мармароський-Требушани-Ясіня (Márámarossziget-Terebesfejérpatak-Körösmező), яка би мала з’єднатися з гілкою Воронєнка-Надвірна-Станислав (Woronienká-Nádvirná-Stániszló) в Галичині, яку тоді теж прокладали (Рис.2).

rakhiv_map_railway
Рис.2. Ширококолійна залізнична гілка Сігет Мармароський-Ділове-Ясіня
(Márámarossziget-Terebesfejérpatak-Körösmező)

Будівництво залізниці взяла на себе компанія «Г. Грегенсен і сини» (Gregensen G. es Fiai)7. Прокладати цю гілку розпочали від м. Сигет, яке на той час було центром Марамороського комітату (жупи), до складу якого тоді входив і Рахівський або Тисодолинянський округ – Тісовилдь (Tiszavőldy). Щоб її збудувати необхідно було провести великі підготовчі роботи, зокрема, насипати земляні насипи з високими схилами в ущелинах, розрити землю в гористих місцях, в окремих з них за допомогою вибухівки підривати скелі, тощо. Як відмічає P.Ede в цілому земляних і скельних робіт було проведено в кількості 2608800 м3, викладено з тесаного каменя підпірних прибережних стінок 392700 м3. Загальний кошторис будівництва складав 13500000 форинтів (frt)8.

Під час прокладання залізниці були споруджені чисельні мости, п’ять тунелів та інших інженерних споруд. Було збудовано 13 залізничних станцій і проміжних зупинок, серед яких найбільшими є Ясіня, Рахів, Требушани, Вішовилдь (тепер у Румунії). Вздовж колії також збудували чисельні кам’яні будинки (так звані «бохтарні»), більшість з яких і по сьогодні служать житлом для працюючих на залізниці. Шпали виготовляли на встановлених ними пилорамах тільки з твердолистих порід дерев. Поблизу станції Берлибаш (Barnabás) знаходився склад з костилями (цвяхами) для прикріплювання рельсів до шпал, які можливо і дали назву тут сьогоднішньому селу, яке зветься Костилівкою.

walls_railroad_rakhiv
Будівництво підпірних стінок

Італійські спеціалісти були також задіяні і на будівництві чисельних мостів і тунелів суміжної залізничної гілки за перевалом Воронєнка-Надвірна-Станислав. Зокрема у Ворохті в 1895 році ними було побудовано кам’яний арковий міст через річку Прут, довжиною близько 130 метрів, протяжність центральної арки – 65 метрів9.

vorohta_bridge
Кам’яний арковий міст через річку Прут у Ворохті

За розповідями старожилів та інформації з деяких історичних праць, зокрема авторів P.Ede7, F. Horváth10 та ін., відомо про трагічні сторінки будівництва залізниці. Крім загибелі окремих будівничих тут серед працюючих були зафіксовані спалахи епідемій холери, тифу й кіру, від якої робітники колії масово гинули. Лікарні були переповнені хворими, стан справ по кількості захворювань серед працюючих не розголошувався. Згідно наведених офіційних даних, які вказує F. Horváth, у 1893-94 роках на будівництві залізничної гілки Мармароський Сигет-Требушани-Ясіня серед працюючих було зафіксовано 1847 хворих10. За інформацією, яка представлена P. Ede, згідно поданого звіту урядовій комісії і дирекції держзалізниці, було два спалахи епідемії (табл.1):
– під час першого спалаху холери з 22 липня по 19 жовтня 1893 року, протягом 89 днів захворіло 1481 працюючий, з яких 434 померло (28%), в середньому протягом одного дня фіксували захворювання у 16-17 працюючих і помирали 4-5 людей;
– під час другого спалаху холери з 7 серпня по 23 листопада 1894 року, протягом 109 днів захворіло 366 працюючий, з яких 128 померло (35%), тобто в середньому протягом одного дня фіксували захворювання у 3-4 працюючих і помирали 1-2 людей.
Разом протягом двох спалахів епідемії P. Ede наводить вражаючі цифри: за 198 днів епідемії захворіло 1847 працюючих, з яких 562 померли (32%)11.

tabl1

Таблиця 1
Дані про кількість працюючих на залізниці, які захворіли і померли протягом двох спалахів епідемії, за P. Ede11.

Особливо лютували хвороби, за спогадами старожилів, серед будівельників у межах залізничної станції Берлибаш, де було змінено русло річки Тиса, що привело до розмивання водою місцевого цвинтаря, в якому були окремі поховання померлих на різні заразні хвороби. Перед очима працюючих поставало страхітливе видовище, коли тоді ще повноводною річкою Тисою час від часу починали пливти домовини із залишками людських тіл, що також могло стати однією з причин спалаху епідемії12. І по нинішній час ця місцевість називається Чумак, від слова «чума».

Щоб запобігти новим спалахам хвороб фірма почала будувати уже до 6-ти існуючих ще додатково 16 лікарняних приміщень, переважно не в зоні робіт та й із великим запізненням. Збільшували і кількість лікарів. Проте робітники більше боялися лікарень, ніж самої хвороби, але госпіталізація була примусовою. Самі хворі жалілися на погане харчування, неякісну питну воду і погані санітарні умови як житлових так і лікувальних приміщень.

Фірма «Г. Грегенсен і сини» представила претензії до замовника, пов’язані з витратами на локалізацію хвороб. Виділені кошти були спрямовані на будівництво згаданих лікарень, пекарень, м’ясних лавок, спецприміщень, допоміжних будівель, моргів, закупівлю ліків та дезінфекційних засобів. Переконавшись у реальному стані справ Міністерство доріг і дирекція залізниць Австро-Угорщини ще додатково виділили  фінансову допомогу при строгому контролі авансових коштів на конкретні цілі.

Були закуплені земельні ділянки для поховання померлих, оскільки місцеві люди не дозволяли їх ховати у діючих кладбищах (цвинтарах). Сім’ям померлих виділили разову матеріальну допомогу. За розповідями місцевих жителів, померлих під час епідемії ховали у братських могилах, присипаючи вапном. Такі братські могили є в Діловому (на Білопотоцькому кладбищі і в урочищі “Нориця”, що знаходиться поблизу сучасного кордону з Румунією), у Рахові (за залізничним вокзалом в урочищі „Кровище”), у Квасах (в урочищі „Чопаш”), у Лазещині (в урочищі „Депо”), тощо. В них поховані люди різних національностей, серед яких найбільше італійців.

За наказом цісарської влади, заражені дерев’яні бараки, які стояли у визначених місцях вздовж всієї залізничної гілки, спалили, а кам’яні житлові будинки продезінфікували. Робітників переселили у нові приміщення і всім їм були виділені черевні пов’язки, спальну солому, теплі одіяла та інше. За ними постійно вели медичне спостереження. Але із-за боязні захворіти, люди часто втікали з будівництва із виділеними авансами. Фінансові перевитрати фірми виросли до 4000000 форинтів11.

Збереглися також людські перекази про те, як італійці будували найдовший тунель через головний Карпатський хребет у межах Зиміро-Воронєнківського перевалу, довжиною 1300 м. Для того, щоб швидше завершити цю прокладку, його рили одночасно з двох боків назустріч. Керуючий роботою інженер, імені якого на жаль не збереглося в людській пам’яті, спрямував роботу двох бригад робітників так, щоб вони не розминулися і своєчасно зустрілися під землею. Але у визначений ним день такої зустрічі не відбулося і проектант від ганьби застрелився. Але роботу продовжували і на наступний день ця зустріч таки відбулася. Керівник, складаючи проект, не врахував, що тунель потрібно прокладати дугою, як це диктував гірський рельєф, що збільшило його довжину.

tunnel_rakhiv

Будівництво тунелю на залізничній гілці
Із-за епідемії хвороб уряд тимчасово заборонив заготівлю деревини і сплав плотів (дараб, бокорів) по річці Тиса. Великі перешкоди будівничим завдавали досить часті паводки, у зв’язку з чим фірма знову вимагала від держави кошти на непередбачувані витрати.
Із поступовим призупиненням епідемії будівельна компанія «Gregensen G. es Fiai» поновила будівництво залізниці. Але для того, щоб вчасно закінчити її, з квітня по вересень 1894 року тут були задіяні 14289 робітники на 76, 564 км (на 1 км – 186 чоловік). Для порівняння, в той же період на будівництві суміжної гілки Воронєнка-Надвірна-Станислав, на 1 км працювало тільки 66 робітників7,11. Проте збільшувати було потрібно не тільки кількість робітників, але і конторських працівників, спеціалістів і перекладачів, які керували і наглядали за роботою працюючих. Було збільшено й кількість кар’єрів для видобутку каміння, яке переробляли на щебінь. Найбільший із кар’єрів був на Климпуш-горі біля села Ясіня. Було також збільшено площі рубок твердолистих порід дерев для виготовлення шпал7,11.

Як бачимо, залізниця будувалася за вкрай важких умов. Можна собі тільки уявити якою надзвичайно складною була ця робота, яка велася одночасно майже на всіх ділянках, тим більше за відсутності сучасної потужної техніки. Складний гірський рельєф, численні скельні виходи, швидка течія річки Тиса та її численних приток-потоків значно ускладнювали будівництво. І на сьогоднішній день вражає міцність підпірних прибережних стінок і акведуків, викладених вручну з тесаного каменя, що за століття витримали не один паводок бурхливих, а по раз і грізних, гірських вод. Роботи тут, в основному, вели сезонно, з квітня до листопада. Очевидно, робітників весною привозили, а восени відвозили назад. І лише окремі з них залишалися тут на круглорічне проживання, оберігаючи житлові будинки та знаряддя праці.

first_train_yasinya
Перший поїзд проїхав по новозбудованому мосту у 1894 році в с. Ясіня

Достовірно відомо, що компанія «Г. Грегенсен і сини» докладала всіх зусиль для того, щоб завершити будівництво залізничної гілки вчасно, але без допомоги держави, тобто Австро-Угорщини, яка була замовником робіт, не обійшлося. І як наслідок, перший пробний потяг тут проїхав влітку 1894-го, що викликав неабияку цікавість серед місцевого населення. Офіційно залізнична гілка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року7,10. Відкриття суміжної залізничної лінії Воронєнка-Надвірна-Станислав відбулось майже на дев’ять місяців раніше, а саме 19 листопада 1894 р6.

Залучали до цих робіт і місцевих жителів Рахівщини, які виконували некваліфіковані роботи, зокрема насипали земляні вали, транспортували шпали і каміння, рубали ліс, тощо. Людська пам’ять їх прізвища в абсолютній більшості не зберегла. До нашого часу дійшло, що багато на залізниці працювало жителів Ясіня (Körösmező), які приймали також участь в плануванні залізничної станції, що стала вузловою та двоповерхового вокзалу, які були одними з найбільших у нашому краї. Головним порадником і організатором робіт тут був місцевий гуцул Василь Попадюк-Базь, знання якого перевірила й затвердила на цій посаді урядова австро-угорська комісія13. Працювали також на спорудженні залізниці Дмитро Семенюк з Берлибаша, Іван Прокоп’юк з м.Рахів та інші14.

building_bridge_tisa
Будівництво мосту

Завершення будівництва залізниці закінчилося урочистостями у м. Кошіцах (тепер у Словаччині) куди приїхав сам цісар Франц Йосип І Габсбург. За його розпорядженням залізницею туди прибула делегація місцевих людей на чолі з В. Попадюком-Базем. Тут гуцульська делегація була в центрі уваги і отримала багато подяк за добру роботу.

tisa_bridge_build_rakhiv_old
Міст через р.Тису 1931р.

Але, як уже відомо, основну кваліфіковану роботу виконували італійські спеціалісти. На жаль, на сьогоднішній час збереглися небагато історичних джерел з іменами тих італійців, хто будував, проектував і керував будівництвом залізниці. За офіційними даними Рахівської райдержадміністрації, на залізничній гілці працювали близько 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.

train_station_rakhiv_old
Рахів. Стара залізнична станція

 train_station_yasinya_old
Залізнична станція у Ясінях, що була зруйнована за часів Другої світової війни

Після завершення будівництва залізниці, в силу тих чи інших причин, не всі італійці повернулися додому в Італію. Австро-угорська влада була зацікавлена в тому, щоб окремі молоді спеціалісти залишилися обслуговувати новозбудовану залізничну гілку.

За віднайденими деякими старими документами та розповідями нащадків вдалося встановити імена десятьох з них, що залишилися жити у селі Требушани (Ділове). Достовірно відомо про трьох італійців, що приїхали з регіону Фріулі-Венеція-Джулія, який знаходиться на півночі Італії: BUZZI GIOVANNI ANDREA (Буцці Джованні Андреа) народився в 1856 році у гірській комуні Понтебба, що знаходиться поблизу міста Удіне; СORADINI LUIGI ANGELO (Корадіні Луіджі Анджело) народився 1857 році у місті Сопраменто та PIZINI (СORADINI) MARIA (Піціні Марія), народилася 1861 року біля міста Тренто. Для семи інших італійців вдалося встановити тільки прізвища та імена, зокрема: MARTIGLIONI STEFANO (Мартіглоні Стефано, Пішто), DELIZOTTI GIUSEPPE (Делізотті Джузеппе, Йосип, Ичі), DELIZOTTI EDOARDO (Делізотті Едуардо, Едік), MANFREDI CARLO (Манфреді Карло, Карой), MARTIN LUIGI (Мартін Луіджі, Людвіг), SONDONELLO MARTA (Зондонелло Марта). Виявлено також, що в пізніший період приїхав працювати на залізницю і оселився тут ще один італієць – MONTI CARLO (Монті Карло, Карой). Більшість італійських імен для зручності було перекладено на німецьку, угорську та українську мови, наприклад Джованні – Йоган, Янош, Іван; Джузеппе – Йосип, Ичі; Луіджі – Лойчі та інше.

Встановлено кількість тих, що залишилися проживати у Требушанах (Діловому) і їх прямих нащадків, які народилися, проживали, померли та поховані на сільських місцевих цвинтарях, яких досягло 33 чоловік. Ще 11 людей, які народилися тут, але проживали і померли в інших місцях, зокрема, в містах Прага, Бухарест, Будапешт, Кривий Ріг, Ужгород, Рахів та селах Солотвино, Костилівка (колишнє Берлибаш). Загальна їх кількість становила 44 чоловік.
За спогадами нащадків відомо про деякі сторінки життя італійців, зокрема про Корадіні Луїджі Анжело та Буцці Джованні Андреа.
Корадіні Луїджі Анжело приїхав і поселився у Требушанах в 1885 році разом з жінкою Піціні (Корадіні) Марією, мав ще й прізвисько Гарібальді. За легендою, це було дівоче прізвище його матері, яка була із роду відомого історичного італійського героя, борця за об’єднання Італії другої половини ХІХ століття Джузеппе Гарібальді. Луїджі Анжело проживав у Требушанах на початку потоку Бредецел в збудованому ним будинку. У підніжжі пагорба господарем був вимуруваний досить довгий кам’яний мур, щоб ґрунт не зсувався. Був освіченою, грамотною людиною, знав 12 мов: угорську, німецьку, українську, чеську, словацьку, румунську, польську, турецьку, англійську, російську (був у полоні в Росії під час Першої світової війни), французьку і, звичайно, свою рідну – італійську. Ще за Австро-Угорщини певний період був головою (бировом) села.

Буцці Джованні Андреа приїхав на будівництво залізниці молодим спеціалістом у 1885 році. Відомо, що у його батьків – Буцці Джовані Пьєтро та Буцці Катаріни було 9 дітей: Аддео, Клотільде, Лючія, Санта, Роза, Метільде, Джованні Андреа, Луіджі, Еудженія Тереза. В північних регіонах Італії, звідки родом був Джованні, в кінці XІX століття люди жили не дуже багато. Для того, щоб прокормити сім’ї, чоловіки часто виїжджали на заробітки в інші країни Європи. Коли з’явилися оголошення про будівництво залізниці у Карпатах, молодий Джованні погодилися поїхати. Був хорошим спеціалістом, виконував складні математичні розрахунки будівництва мостів. З батьківщини він привіз бджоли і мав у Требушанах досить велику пасіку, яку у майбутньому продовжили доглядати нащадки.

 trebushanu_bridge
Залізнодорожний міст через річну Тиса, поблизу села Требушани
(Ділове)який під час Другої світової війни був зруйнований

Італійські спеціалісти залишили вагомий слід не тільки в історії України, але і нашої частини світу, тобто Європи. У 1886 році, вони провели певні математичні розрахунки і припустили, що саме тут знаходиться географічний суходільний центр Європи. Нами встановлено, що розрахунки для визначення вказаного пункту були проведені під час будівництва залізнодорожного мосту поблизу села Требушани групою італійських спеціалістів,зокрема – інженером на ім’я Джованні (прізвища якого нам не вдалося встановити) та його помічником, проектантом мосту Джованні Андреа Буцці.

Згодом ця інформація була оприлюднена у Віденській пресі. Для підтвердження правдивості цих розрахунків, була відряджена експедиція учених з Віденського Імператорсько-Королівського військово-географічного інституту17. Після ретельних досліджень австрійськими і угорськими науковцями були підтверджені первинні розрахунки італійців і навесні 1887 року тут було споруджено кам’яну стелу, висотою 1,5 м, на березі річки Тиса (притоки Дунаю), що уже понад 125 років символізує Географічний суходільний центр Європи18. На нижній частині стели латинським шрифтом є напис «LOCUS PERENNIS DILICENTISSIME CUM LIBELLA LIBRATIONIS QUAE EST IN AUSTRIA ET HUNGARIA CONFECTA CUM MENSURA GRADUMMERIDIONALIUM ET PARALELORUM QUAEM EUROPEAM MDCCCLXXXVII», який у перекладі українською мовою звучить так: «Дуже точними вимірами, приладом, виготовленим в Австрії та Угорщині, визначене постійне осереднє місце, що відповідає європейській ширині та довжині, встановлене при вимірах 1887».

      Але яким, як йдеться в написі, «приладом виготовленим в Австрії та Угорщині» це зроблено? Що ж це за прилад? І виходить, що він був тільки один! І це, напевно, могла бути тільки астролябія – астрономічний прилад для визначення широти і довготи, адже у той час тільки ним можна було точно визначити прямі кути двох суходільних ліній і чотирьох їх кінцевих точок, за допомогою яких і визначався центр Європи. Очевидно згадані італійці вміли користуватися астролябією, приладом у першу чергу для моряків, які, плаваючи, встановлювали своє місцезнаходження на водних просторах, починаючи із ІІІ ст. до н.р. Вміння користуватися цим вимірювальним приладом тоді визначався й рівень спеціалістів, якими і були італійці. А Австро-Угорщина у той період була морською державою, адже мала вихід у Адріатичне море, де був її флот, й тому такі прилади цілком могли виготовлятися і у названій державі20.

Географічну широту і довготу суходільного центру Європи було важко визначити до другої половини ХІХ ст., бо у різні історичні часи нульовий меридіан проводили у різних місцях. Єдиний початковий меридіан через Гринвіцьку обсерваторію, що біля Лондона і було затверджено на конференції Європейської комісії з вимірів, яка відбулася у Римі 1883 року. І ось уже через три роки після цього італійські спеціалісти, визначили точне місце вказаного центру і його координати. Однак, сучасні виміри координат є трішечки іншими, адже крім градусів, з’являються уже і хвилини, можуть бути також і секунди. Це можна пояснити тим, що з часу встановлення пам’ятного знака води Атлантичного океану, ряду морів могли розмити або намити ґрунти, на берегах яких є крайні точки Перехрестя, або в свій час ці координати були не зовсім точно визначені.
Багатьом європейцям, хто цікавиться цим, відомо, що подібних нашій кам’яній стелі, які немов би символізують центр Європи є декілька у різних країнах. Але всі вони для того щоб бути згаданим центром, мусять охоплювати острови, що біля берегів Європи, а то й далі від неї з водними просторами. І як не крути масштабною картою, як не вимірювати будь якими приладами, але вони не можуть бути суходільними, бо охоплюють води низки морів і навіть океанів. Тому поняття «суходільний» до них не підходить, звичайно, крім того, який визначили італійські спеціалісти, серед яких був і Джованні Андреа Буцці, що в межах території с. Ділове (колишнє Требушани), на Закарпатській Гуцульщині, на Рахівщині, на території держави, яка зветься Україна.

bridge_tisa
Сучасний вигляд одного з мостів через р.Тису

Будівництво залізниці у цій гірській місцині, як і через інші перевали, без сумніву стало своєрідним «вікном у Європу», що сприяло соціально економічному розвитку Карпатського регіону. Але це приводило також до більш інтенсивного пограбування місцевих природних ресурсів, особливо деревини, перетворюючи цей край у сировинний додаток до імперії. Та й заробітки місцевих жителів на лісорозробках та сплаву лісу по Тисі були мізерними і про значне зростання їх добробуту говорити не приходилося. Тут почали курсувати товарні потяги, а також і пасажирські, від Ясіня (Körösmező), де була залізнична станція, що мала 10 колій, до Будапешту, Праги, Відня, Львова, Чернівців та деяких інших міст.
У неспокійні роки ХХ ст., після розпаду Австро-Угорщини 11 листопада 1918 року, наш край перебував у межах різних держав. Це, зокрема, за Сен-Жерменським договором від 10 вересня 1919 року у складі Чехословаччини (1919-1945 рр.), але з 1939 по 1944 роки тут перебували війська Угорщини, які придушили Карпатську Україну з центром у м. Хуст. Після Другої світової війни за радянсько-чехословацьким договором від 28 червня 1945 року по 1991 рік Закарпаття відійшло до Радянського Союзу. Угорським і радянським режимами італійці переслідувалися, які ними вважалися неблагонадійні. Так, за збереженими документами, до 1943 року вони були піддані Італії, але з вересня 1943 року угорська влада їх змусила прийняти громадянство Угорщини22.­­­ Як угорська так і радянська влади забороняли їм розмовляти рідною мовою, співати на весіллях італійські народні пісні. Під час війни угорці чоловіків насильно забирали у свою армію і примушували воювати на стороні фашистів. В угорський період їх звинувачували в непокорі, в радянський час – у фашистській пропаганді та шпіонажі, а окремих з них за доносами навіть заарештовували і тримали в тюремних камерах. За таких обставин абсолютна більшість із італійців та їх нащадків почали приховувати своє походження, поступово забуваючи рідну мову, пісні, традиції і звичаї. Вони втратили зв’язок з ріднею на своїй історичній батьківщині, що є дуже сумно, і з часом асимілювалися з угорською та українською місцевими громадами. І крім робіт на залізниці та по обробці деревини особливо у післявоєнний період, частина з них, здобувши належну фахову освіту працювали і по сьогодні працюють інженерами, вчителями, бухгалтерами, медиками і, навіть директорами промислових підприємств та шкіл й науковцями.
Але вони, як свідчать співбесіди з ними, не забувають того, що зробили їх предки, внісши великий вклад у розвиток цього гірського регіону. Сучасні нащадки італійців гордяться своїми предками, які створили собі рукотворний пам’ятник – залізницю. І в пам’ять про них у новій римо-католицькій церкві у Діловому, що побудована за активної допомоги місцевих нащадків італійців, яка освячена 23 вересня 2013 року, відправляють панахиди, як за трагічно загиблими під час робіт на залізниці й епідемій у 90-х роках XIX ст. так і за померлими вихідцями з Італії, які навічно залишилися у землі Східних Карпат.

Публікується з дозволу авторів:

Микола ТКАЧ, історик-краєзнавець;
Микола ВОЛОЩУК (БУЦЦІ), кандидат біологічних наук.
Фото надані авторами

Фронтальне фото: Валерій Онищук
Окремі фото с особистих колекцій В.Волощука, публікацій фото на www.rakhiv.com

 

1147 всього переглядів, 2 сьогодні

Рахів Ломацький Заворожений світ презентація 2014

| Новини | 10.09.2014

В м.Рахів 9 вересня 2014 року відбулася презентація ілюстрованої книги Михайла Ломацього “Заворожений світ”.

рахів_заворожений_світ
У світлиці районного будинку культури зібрались не тільки рахівчани, але й поважні гості, як з України, так і з-за кордону.

гуцульщина

Кожна справа на Гуцульщині, починається з молитви, після якої отець Василь Носа подякував присутнім, зазначивши що повертається правдива історія нашого народу, окремі частки якої переслідувані комуністичним режимом за правду, дослідники видавали за кордоном в діаспорі.

rakhiv_01

Таким, “польовим” дослідником Гуцульщини був і Михайло Ломацький (1886-1968) український фольклорист, етнограф, педагог, культурно-громадський діяч.
Рахів Ломацький Михайло
Допомагаючи під Чорногорою таким авторитетам, як Гнат Хоткевич та Михайло Коцюбинський у зборі матеріалів на гуцульську тематику Ломацький і сам стає велким сином Гуцульщини.

Через активну проукраїнську позицію, як і багатьох патріотів, Ломацького переслідували як іноземні уряди, так і радянські спецоргани.
Обшуки, тюрми, катування, вигнання – така ціна любові до Гуцульщини та України.

Однак, тільки щире серце та повна любові душа могла так написати, як підкреслює упорядник книги – Олександр Масляник :

“Тут, у гуцульских горах, як ніде інше можна почути гомін віків, і зачерпнути силу і віру в майбутнє, тут у зелено-срібних водах озер і рік, можна скупати й очистити не лише тіло, але й душу, та карпатським сонцем зігріти її, а вийшовши на верх Говерли, побачити Бога й почути Його добротливий і ласкавий голос – голос Творця гуцульських гір.”

«Гуцульщина! Запишнена зеленою красотою, сповнена сили, вславлена буйністю природи та бурхливістю життя мешканців -гуцулів.
Здавен давна світ дивами дивувала, людей чудами чудувала, чаарами причаровувала.
На жаль, було мало в нас тих, хто ту нашу Гуцульщину знаі й любив, а красу й силу цінив та подивляв.
А тієї краси й сили було, мабуть,найбільше в частині Гуцульщини, по ту сторону Чорногори над бистротечними річками Білою і Чорною Тисами.
Але ця Закарпатська Гуцудльщина була в нас найменше знана – забута була колись,у мряці забуття залишилась по сьогодні.
А там краса, якій рівну не легко знайти.
Там заховано найбільше первобутності гір й гуцульської старовіччини.
Найгустіші ліси тут були, найбільше було в них різної звірини, найбистріші потоки тут гриміли, найдовше тут усякі духи в нетрях і дебрях перебували, найголосніший був тут гомін гуцульської давнини.
Славу цієї Гуцульщини несла в світ Тиса – славні величиною і красою села, а між ними найбільші – Рахів та Ясиня. Старовинні це оселі – їх початки губляться в мрякотинні сивої давнини….»
(уривок з ч. II- “По той бік Чорногори”, дилогія “Заворожений світ” вид. Тиса, Львів, 2014).

З 20-ти книг виданих книг Ломацього, 13 про Гуцульщину.

Перша частина книги “Заворожений світ” – “По цей бік Чорногори” була видана (Мюнхен-Нью-Йорк) в 1965р., а друга : “По той бік Чорногори” побачила світ через рік – в 1966р. (Мюнхен-Торонто).

Тільки через пів століття, повна версія “Завороженого світу”, без цензури, стала доступною широкому колу читачів завдяки гуцульським газдам, меценатська допомога яких, дозволила здійснити друге видання книги.

ломацький

Презентуючи “Зачарований світ”, упорядник і видавець Олександр Масляник відзначив етнодослідників, які вносять великий вклад в розвиток дослідження Закарпатскьої Гуцульщини: Василь І Володимир Піпаші, Микола Іванович Ткач, Микола Волощук, Іван Бунтушак, Гафія Ковбаснюк, Петро Ференц, Микола Кокіш, Іван Волощук, Василь Гейніш.

олександр масляник
Голова Всеукраїнського об’єднаного товариства „Гуцульщина” Дмитро Ватаманюк розповів про інші книги – це зокрема: “Гуцульська спадщина” Івана Сеньківа, “Дідо Иванчік”, “Рік у віруванях гуцулів” Петра Шекерик-Дониківа.
Ці ілюстровані видання містять оповідки в яких гуцули – знайдуть розповіді діда-прадіда, які чули в дитинстві…..

рахів_ватаманюк

Гуцулів, що вносять вагомий вклад в розбудову етно культури нагороджено грамотами та медалями.

ломацького_презентація_рахів

вручення_грамоти_рахів

презентаці

рахів_гафія_ковбаснюк

почесний_гуцул

Дана публікація може бути змінена та доповнена.
При переопублікуванні матеріалів, посилання на www.rakhiv.info є обов`язковим.

презентація заворожений світ

рахів_презентація

IMG_3179-3166

rakhiv_02

 

1077 всього переглядів, 1 сьогодні

Стежками опришків 2014 фото Рахів

| Новини | 25.08.2014

Стежками опришків 2014 фото Рахів. Ч. 2

Частина 1 (натиснути).

Фото з веломарафону “Стежками опришків”, який відбувся в м.Рахів, 24.08.2014р.

Старт з амфітеатру “Буркут” м.Рахів

стежками опришків 2014 Рахів 21

 

Проїзд по центру м.Рахів

стежками опришків 2014 Рахів 23

Туман на перевалі

стежками опришків 2014 Рахів 24

стежками опришків 2014 Рахів 25

стежками опришків 2014 Рахів 26

стежками опришків 2014 Рахів 27

стежками опришків 2014 Рахів 28

стежками опришків 2014 Рахів 31

стежками опришків 2014 Рахів 32

стежками опришків 2014 Рахів 33

стежками опришків 2014 Рахів 34

стежками опришків 2014 Рахів 35

стежками опришків 2014 Рахів 36

Інколи туман трохи розходився

стежками опришків 2014 Рахів 39

Нагородження )))

стежками опришків 2014 Рахів 40

стежками опришків 2014 Рахів 49

 

стежками опришків 2014 Рахів 41

стежками опришків 2014 Рахів 42

стежками опришків 2014 Рахів 43

стежками опришків 2014 Рахів 44

стежками опришків 2014 Рахів 45

стежками опришків 2014 Рахів 46

стежками опришків 2014 Рахів 47

стежками опришків 2014 Рахів 48

При перепублікації, гіперпосилання на www.rakhiv.info, www.rakhiv.com є обов`язковим.

При перепубликации ссылка на www.rakhiv.info, www.rakhiv.com объязательна.

 

 

2805 всього переглядів, 2 сьогодні

Фото стежками опришків 2014

| Новини | 24.08.2014

Стежками опришків 2014 фото з веломарафону. Ч. 1 Рахів
Тропами опришков 2014 фото с веломарафона Ч. 1 Рахов
Opryshky’s Trails Rakhiv August 24, 2014

стежками опришків 2014 01

стежками опришків 2014 02

стежками опришків 2014 03

стежками опришків 2014 04

стежками опришків 2014 05

стежками опришків 2014 06

стежками опришків 2014 07

стежками опришків 2014 08

стежками опришків 2014 09

стежками опришків 2014 10

стежками опришків 2014 11

стежками опришків 2014 12

стежками опришків 2014 13

стежками опришків 2014 14

стежками опришків 2014 16

стежками опришків 2014 17

стежками опришків 2014 18

стежками опришків 2014 20

стежками опришків 2014 19

При перепублікації, гіперпосилання на www.rakhiv.info, www.rakhiv.com є обов`язковим.

При перепубликации ссылка на www.rakhiv.info, www.rakhiv.com обьязательна.

Наступні частини опублікуємо на днях.

Другие части опубликуем на днях.
Частина 2-га (клацнути)

Часть 2-я (нажать)

Click to part 2

 

 

 

 

 

2639 всього переглядів, 2 сьогодні

Сторінка 1 із 3123

Статистика

Flag Counter